Ключевський вважав 12 ст. Очевидно, наведеного матеріалу цілком досить, щоб пересвідчитися у величезному впливі на російську мову (набагато більш значному, ніж на українську) церковнослов’янської мови. У російській мові старослов’янізми є найважливішим компонентом її структури, визначають певною мірою його характер та історичний розвиток, у той час, як в українській вони представляють усього лише додатковий елемент. Таке ж зміщення понять є й у весільних обрядах. Таким чином, втратилася первинна назва свята оформлення шлюбу — «весілля», що походить від слова «веселитися». Підтвердженням первинності слова «весілля» може слугувати англійська мова, де слово marriage (весілля) походить від слова merry (веселий). Це скувало її розвиток на багато років, фактично аж до кінця радянського періоду, та витворило поширення псевдонауки, імітації наукових результатів та плагіату із західних видань в пострадянський період.
Освічені верстви населення користувались літературною мовою древньоболгарського походження , а решта членів суспільства – рідною руською мовою, точніше її територіальними діалектами. У циркулярі 1910 року П.Столипін наказував не дозволяти створення товариств „інородницьких, у тому числі українських і єврейських, незалежно від цілей, які вони ставлять перед собою“. Більшість гіпотез щодо прабатьківщини слов’ян локалізує її цілком або частково на території сучасної України, а за географічні орієнтири переважно беруться Дніпро, Дністер і Карпати. Між «науковцями» того напряму найбільше «прославився» послідовник радикальної критики Біне-Саґелє — професор соціології в Сорбоні, який написав аж чотири томи (більше, як дві тисячі сторінок) з метою «науково визначити характер Ісуса».
6) позатериторіальна мова (мова, знання якої поширилося за межами етнічної території). (Митрополит Іларіон). Історія української літературної мови. 2) давньоруський, що тривав упродовж ХІ–ХІІ (чи навіть у перші десятиліття ХІІІ ст.), коли витворилися основні особливості східнослов’янських мов [21; 24].
1. Тлумачення терміну «гіпотеза дослідження»
На цьому етапі висунуте припущення є вірогідним знанням. Часто висуваються кілька припущень для пояснення одного і того явища. Українська мова належить до “архаїчних” мов за своїм словниковим складом та граматичним строєм (як, скажімо, литовська й ісландська). Більшість українських слів є успадкованими з індоєвропейської прамови, а також із праслов’янських наріч. Нещодавно опублікована мною популярна стаття про формування російської мовивикликала значний інтерес серед відвідувачів сайту УНІАН. Читачі надіслали нам чимало відгуків, зауважень, запитань зі сфери мовознавства. Узагальнивши ці запитання, спробую відповісти на них “популярною мовою”, не заглиблюючись у наукові хащі.
XVIII. ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОГО ПРАВОПИСУ
Монастир відновлювався у тяжкий час, коли турецька армія захопила Правобережну Україну (зокрема, Чигирин, загрожувала Києву), але завдяки покровительству Єлецької Богородиці монастир відновили в короткий період. Цю обставину архимандрит також вважає чудом. «Ці дві святині підносять монастирі, сюди прибувають паломники, виходять книги про ці ікони, – наголошує Ольга Травкіна.
Назва Росія, як і Русь, вперше почала вживатися в Україні для позначення нашої землі, а не Московії. Це дослідив у 1868 p. Михайло Максимович. Він наводить цитати з книг, актів, документів ХVІ – ХVІІ ст. І стверджує, що замість традиційного Русь почали вживати грецьку форму з коренем Рос- за короля Жигимонта ІІІ, тоді, коли Київська земля і все князівство Литовське було приєднане до Польщі (Люблінський сейм 1569 p.). Саме з цього часу назва Україна починає вживатися в наших літописах усе частіше. З середини ХVІ ст.
головних особливостей стародавньої української кухні
На думку вченого, ці мови не вичленовуються з одного «давньоруського» тіла, а певний час просто взаємодіють, що призвело до виникнення певних ізоморфних ознак. Видатний український історик зі світовим іменем https://ord-ua.com/2012/01/12/zheka-20-vidsotkiv-2/ М. Грушевський писав про українців як про давній народ («анти», «скіфи», «роси», «руси»). Згадки про цей народ засвідчують давні іноземні джерела, і ці звістки про «антів» належать до ІІІ-ІV століть.
Півторак вважає, що процес становлення східнослов’янських мов не був синхронним. Най-раніше він розпочався з української мови через те, що майже вся територія України була прабатьківщиною слов’ян. Увібравши в себе значну частину праслов’янської мовної спадщини, протоукраїн-ські діалекти впродовж VІ-ІХ ст. Розвивалися, виявляючи чимало специфічних, або українсько-білоруських діалектних рис і менше російських особливостей.
Як на “сучасне” вухо, то звучала б вона наче своєрідне українське наріччя. Щось подібне до того, що ми чуємо в електричках, на базарах та будівельних майданчиках столиці. Виділив період східнослов’янської єдності (ІХ–Х ст.), наголошував на тому, що розпад цієї єдності був поступовий, імовірно, ще у ХІІІ ст. Предки українських та білоруських говірок становили відносну щільність. Жовтобрюх наголошує на тому, що в межах єдиної давньоруської мови розвивалися з другої пол.